З давніх-давен людство прагнуло до науки. Не дарма в народі кажуть: «Допоки в селі є школа, то і село живе! ». І на мою думку  це дійсно так, адже поки у селі є діти та працює школа, то і село житиме.

Нам, учням Пеньківської школи дійсно пощастило. Ми навчаємось у чудовій школі, де є світлі класи та просторі коридори,  інтернет та комп’ютерні аудиторії, а головне – доброзичливі, чуйні та працьовиті педагоги, які кожного дня, кожного уроку, сіють у наші душі «розумне, добре, вічне». Ми пишаємось своєю школою та шануємо її історію.

Перші відомості про школу, на теренах нашого села, відносяться до періоду відміни кріпацтва, а саме до 1861року. Як і скрізь на Поділлі, у нас, на Шаргородщині, центрами освіти були християнські храми. І у Пеньківці при Свято-Михайлівському храмі вперше було засновано церковно-приходську школу на 2 класи. У ній навчалося 20 учнів та працювало 2 вчителі. У 1882 році у селі було відкрито міністерське училище. До Жовтневої революції  у Пеньківці функціонувала початкова школа, яка розміщувалась у селянській хаті. У школі на той час навчалося 80 дітей. Їх навчали 2 учителі. Навчання проводилось на російській мові. Після встановлення у селі радянської влади, навчання почало здійснюватися українською мовою. Школа розміщувалась у приміщенні колишньої панської контори.

У 1930 році у Пеньківці було відкрито семирічну школу. Перший випуск семирічки відбувся у важкому, голодному 1933 році. Випущено було 36 учнів, всього у цьому році, у школі, навчалося 280 учнів, але багато із них загинуло від голоду.

У 1938 році у селі було відкрито десятирічку, з якої у 1941 році було випущено 31 учень. Це був перший довоєнний випуск. Директором школи був Стахов Максим Васильович. До війни у школі працювало 18 педагогів. В період окупації середню школу було закрито, працювала лише початкова школа. Директором був Верградський  Петро Самойлович. 4 квітня 1944 року у селі було відновлено семирічну школу. Очолював її Корчевський  Данило Іванович. У 1947 році директором було призначено Задуная Степана Савовича, який працював на цій посаді аж до 1971року. Бракувало приміщень школа розміщувалась у чотирьох приміщеннях, які були розкидані по усьому селі.

1966- 1967 року було розпочато будівництво нового приміщення школи. 3 грудня 1973 року школа перейшла у нове, просторе приміщення. Очолив школу Свидко Михайло Іванович. З того часу у школі щорічно навчалося 400-500 учнів.

У школі викладалась автосправа, це давало змогу учням школи щорічно отримувати посвідчення водія категорії «С». За період з 1974 по 2010рік посвідчення водія отримали більше 1200 випускників школи.

 У 1974році на базі Ярошенського лісництва було створено шкільне лісництво, яке діє і до тепер.

Серед випускників школи є професори та інженери, військовослужбовці та агрономи. Серед них: Василь Дем’янович Байтала  - колишній міністр лісового господарства УРСР; Георгій Васильович Постоюк – Ц генерал при Міністерстві Внутрішніх Справ СРСР; Микола Євтушенко – Чемпіон СРСР з легкої атлетики; Зоренко Юрій Володимирович – доктор фізико-математичних наук; Віктор Романишин – кандидат технічних наук; Євген Дубов – кандидат технічних наук; Сергій Михайлович Свидко – кандидат сільськогосподарських наук, у 2014 – 2015 році очолював  Вінницьку облдержадміністрацію.

З 2003 року по 2022 рік директором була Чепка Галина Володимирівна.  

З січня 2023 року і до сьогодні директором є Стаєцька Світлана Вікторівна, працює 28 педагогів.

Змінились часи, але школа, як і колись, так і сьогодні є храмом науки, де, головною святинею є діти, а  вчителі, як і століття тому, сіють у дитячих душах зерна знання та любові. Любові до своєї школи, до свого села, до свого роду, до історії свого народу, любові до своєї Батьківщини.